Село Червона Слобода розташоване  на правому березі річки Здвиж. До райцентру — 12 км, 4 км від автомагістралі Київ- Чоп.

На початку XVIII ст. в Червоній Слободі поселились розкольники, які повті­кали з Росії і, за висловлюванням графа Сапеги, в 1749 р. названі "москалями". Після 1795 р. розкольники перейшли в інші місця, а на їх місце були переведені українські селяни із навколишніх сіл. Проте до сьогоднішнього дня в розмові селян Червоної Слободи збереглися слова, якими колись користувались розколь­ники. Так, в Червоній Слободі говорять: карова (корова), каняка (коняка), калиб (колиб) та інші.

В середині XIX ст. в Червоній Слободі проживало 287 людей. Із них 86 ревізських селян. Належала вона до юрівської маєтності поміщика Степана Трохимовича Сремєєва, який в 1858 р. купив її у Сабанського за 18000 рублів, а через декілька років продав секретарю Київської консисторії Хижнякову. Після його смерті Червона Слобода по спадщині перейшла до його сина - чернігівського міського голови Василя Михайловича Хижнякова.

Червона Слобода тісно пов'язана з історією спиртзаводу. Історія заводу починається з 1881 року. Саме тоді в селі Красна Слобода поміщик Шабловський орендував ґуральню у місцевого пана Хижнякова. На той час спиртзавод працю­вав на місцевому паливі, тобто на дровах, торфі та бурому вугіллі, сировиною слугувало зерно та картопля. Енергія подавалась паровою машиною, бродильні чани були дерев'яними. Підприємство виготовляло спирт-сирець міцністю 95° і працювало в одну зміну.

Радянська влада була встановлена в грудні 1918р., але вона не діяла. В Україні йшла громадянська війна. Лише в 1920 р. були створені ревком та комнезам. Головою ревкому був І. Ярошенко, секретарем М. Леоненко, членами ревкому С. Діденко, О. Зубар, Д. Саченко. В середині 20-х років утворилася комуна. Частина комунарів була з Рожева. Вони попрацювали рік, нічого не приробили і розбіглись, бо не було чого їсти. Через деякий час керівники села створили ТОЗ, а потім колгосп ім. Сталіна, який налічував 168 господарств, мав 5 жаток самоскидок, 2 косарки,1 кінних грабель та досить тяглової сили.

Голова колгоспу Нагорний понасаджував собі замів, їх заступників, поміч­ників заступників. Ця братва від праці в колгоспі була звільнена, бо забирала на себе понад 25% трудоднів у колгоспі. На 30 жовтня 1932 р. Червона Слобода план хлібоздачі виконала лише на 14%. Голод не так сильно дошкуляв селянам Червоної Слободи, бо за розпорядженням голови сільради Плиса вони мали мож­ливість брати брагу, селянам з інших сіл не давали. Дома її цідили, потім зерна підсушували і варили супи та каші. Тим і виживали.

Селяни сплачували багато податків, а вони були такі великі, що не було можливості сплачувати їх своєчасно. Тому рішенням райвиконкому та райкому партії затверджувались уповноважені, які ходили по хатах і "викачували" гроші. В Червоній Слободі уповноваженими були 3. Радченко та А. П. Оришко.

Трохи ліпше почувалися ті, хто працював на спиртзаводі. Кожного року, починаючи з 1926, завод реконструювався, але працював з тією ж сировиною, що і раніше. Його виробничі потужності становили 800 дал на добу. З 1933 року підприємство почало називатись "Артіль вирібспирт". У період з 1926 по 1941 рік на заводі під час реконструкції було замінено дерев'яні чани на металеві, парові котли опалювалися кам'яним і бурим вугіллям.

З 1934 р. він запрацював на повну потужність , до якого колгоспи возили пшеницю в рахунок контрактації. Відходами виробництва була брага. Вона кип'ячою виливалась по широкій трубі в глибоку яму. В ній було багато вареного зерна. Спершу брагу відпускали жителям Червоної Слободи та колгоспам, які виконали план контрактації, а на початку літа - всім бажаючим.

Після голодного 1933 р. люди з відрами на коромислі з багатьох сіл кинулись за брагою. Дома брагу цідили, відбирали зерно, гарно промивали, а потім варили кашу. Видавав брагу Майборода Прокіп. Він навмисне створював черги з колгоспників та одноосібників, що приходили по брагу. Коли ж хтось давав йому хабаря, то відпускав брагу поза чергою. Яма була глибока, люди спускались до неї земляними сходинками і черпали брагу кожен своїм відром. Хто поспішав, то вішав своє відро на коромисло і черпав брагу збоку. Іноді її не вистачало, тому люди товклися, штовхаючись коло ями. В одній із таких штовханин пхнули в кип'яток з брагою молоду жінку з Рожева - Левицьку, в якій вона майже звари­лась. Врятувати її не вдалось.

В період репресій був заарештований одноосібник С. П. Рипінський і роз­стріляний.

В 1938 р. після закінчення курсів рожівець Петровський Олександр Михай­лович 1904 р. народження став працювати бухгалтером на спиртозаводі. В цей час у селі діяла неповно-середня школа, після закінчення якої учні продовжували навчання в Рожеві.

Коли почалася війна, близько 200 чоловіків пішли на захист Батьківщини, 91 загинув смертю хоробрих. Фашисти завдали селу великої шкоди, десятки жителів вивезли на каторжні роботи.

Після звільнення села від фашистів під керівництвом голови колгоспу "2-га п'ятирічка" Гордона почалася відбудова колгоспу і села. Люди працювали не шкодуючи сил під гаслом: "Все для фронту, все для перемоги!". Так, Марія Богдан, Олександра Філончук викошують за день по 80 соток, при нормі — 40. Ганна Сичевська, Хима Радченко — по 70 соток, Настя Машченко, Марія Радченко за день зв'язують хліб з площі 80 соток.

На 01.01.1968 р. на Червонослобідському спиртзаводі працювало 142 робіт­ники. За 1967 р. було вироблено 247 420 декалітрів спирту-ректифікату.

В центрі села пам'ятник воїнам Радянської Армії (1956). На мармурових плитах прізвища загиблих та пропавших безвісті односельчан.

В 1975 році на заводі знову пройшла реконструкція: брагоректифікаційний аппарат було замінено на аппарат великої потужності — до 2000 дал на добу, встановлено другий компресор у вуглекислотному цеху, бродильні чани великої ємкості, збудовано нове бродильне відділення, апаратний цех, новий склад готової продукції.

З 1980 року Червонослобідський спиртовий завод очолює Володимир Якович Артюхов, заслужений працівник харчової промисловості України, його ім'я занесено до інформаційно-іміджевого альманаху "Золота книга української еліти", який впроваджує нові методи управління, реконструює та модернізує під­приємство У 2001 році потужність заводу становила 3000 дал на добу.

Червонослобідський спиртовий завод одним із перших почав застосовувати низькотемпературну схему розварювання із застосуванням концентрованих ферментів. На підприємстві використовується сучасна автоматизація та комп'ю­теризація технологічних процесів.

За останні двадцять років суттєво змінилося село. Почали функціонувати всі необхідні для життя села об'єкти: сільська рада, школа, дитячий садок, медич­на амбулаторія, відділення зв'язку, філія Ощадного банку, будинок культури, бібліотека, АТС.

На базі спиртового заводу введено в дію допоміжні підприємства ТОВ «Слобода Ко»: цех по розливу безалкогольних напоїв.

В 1992 р. побудована нова школа, в якій нині навчається 218 дітей. Нині Червослобідська ЗОШ І—III ступенів, яку очолює Шульга Михайло Михайлович.

В 2002 р. було реконструйовано Будинок культури на 200 місць.

За ці роки в селі побудовано два чотирьохповерхові будинки, два — 12 кв. будинки, чотири будинки — 2-х поверхові, 4— одноповерхові, двохквартирні, вісім — одноквартирних.

Відомі люди села:

Артюхов Володимир Якович - заслужений працівник харчової промисловості , його імя занесено інформаційно-іміджевого  альманаху "Золота книга української еліти"

В'южанін Микола Олексійович — нагороджений: 2 ордени Великої Вітчизняної війни, орден Червоної зірки, 2 медалі "За відвагу";

Дідченко Євгеній Севастиянович — нагороджений: 3 ордени Великої Вітчизняної війни, орден Червоної зірки, медаль "За відвагу";